Особисті кордони: як навчити дитину їх визначати та захищати


Опубліковано 01 Лютий 2019 о 12:49

Блог Діти в місті Рівне >  Виховання та догляд >  Особисті кордони: як навчити дитину їх визначати та захищати


Особисті кордони: як навчити дитину їх визначати та захищати

Про особисті кордони дитина може дізнатися тільки від батьків. Від того, як дорослі сформують свої кордони у відносинах одне з одним та з дитиною, залежать подальші відносини в сім’ї та відносини між дитиною та навколишнім світом.


Найпростіше пояснення особистих кордонів — це все, що можна назвати своїм. Моя кімната, мої речі, моє тіло, мій час.

До народження малюка є тільки ми та наш вільний час, який повністю в нашому розпорядженні. Народження дитини все змінює. Адже коли жінка стає мамою, егоїстичне «Я» трансформується у «Ми». Зазвичай це приємні зміни, але вони будуть і це потрібно розуміти. Як і той факт, що після народження мама і дитина нерозлучні. Однак це не має продовжуватися довго.

З дорослішанням дитині необхідно поступово будувати особисті кордони. Для чого це потрібно? Для того, щоб мама не ототожнювала себе з дитиною, говорячи «ми поїли», «ми поспали», «ми пішли до школи», і так до старості. Ваша дитина — не ваша власність. Вона людина, просто поки ще маленька.

Кордони однаково потрібні як мамі, так і дитині. Мама не повинна відкладати всі справи, бо її трирічка хоче сказати щось прямо зараз. Мама не повинна забувати про свої нагальні потреби, бо малюк плакатиме. Дитина спокійно може погратися з татом, поки мама сходить до туалету, прийме ванну чи спокійно повечеряє.


Терпіння - це теж важливе вміння, якому варто навчити дитину. Як це зробити, читайте в нашій статті «Забудьте про істерики: як навчити дитину терпінню?»


Змалку треба навчити дитину, що не все існує лише для неї. Не потрібно робити малюка центром всесвіту. Бо це не так, і чим раніше дитина про це дізнається, тим краще буде і для вас, і для неї.


Предметні кордони



Created by freepik


Дитина має право на власні речі. Так, поки вона мала, ці речі купуєте їй ви. Але як тільки ви передаєте щось зі словами «це тобі», ви маєте самі розуміти й дитині пояснити, що тепер ця річ належить їй. Тепер вона вирішує, що з нею робити. Наведемо приклад.


«Дві мами з синами однолітками (дворічками) граються в парку. Обидва хлопці захотіли пити й обидва отримали по пакету соку. Один хлопчик почав розливати сік, його одразу ж насварила мама й забрала сік. Інша ж мама спокійно дивилася, як її син поливав троянди на клумбі яблучним соком.

- Ти не зупиниш його?

- Ні. Я дала йому сік, це його річ, і якщо він вирішив полити ним квіти, так і буде.

Через 5 хвилин хлопчик (той, що вилив) знову попросив сік, на що почув аргументовану відмову:

- Я давала тобі сік. Ти вирішив його вилити. Іншого в мене немає, і купувати я не буду. Наступного разу не викидай те, що тобі потім знадобиться.»


Двоякі відчуття, так? З одного боку може здатися неправильним дозволяти дитині так поводитися з продуктами й іншими речами. Але з іншого, малюк отримав цінний урок — ти маєш власні речі та право ними розпоряджатися на власний розсуд, але й з наслідками тобі розбиратися. Це — відповідальність.

Те ж саме стосується й іграшок — вони належать тобі, хочеш грайся, хочеш ламай, але нових не буде (раніше, ніж планувалося). До речі, ділитися чи не ділитися своїми іграшками дитина також сама вирішує. Не варто змушувати дитину віддавати комусь свої улюблені іграшки. Ніхто не зобов’язаний ділитися. Лише за власним бажанням. «Хочеш погратися машинкою того хлопчика? Запропонуй помінятися — ти йому свою вантажівку, а він тобі свою поліцейську машину. Але хлопчик має право відмовитися. Як і ти».

Для того, щоб навчити дитину поважати чужі кордони, треба поважати її особисті. Як малюк дізнається, що не можна брати чужі речі, якщо всі беруть без дозволу його речі? Як дитина навчиться поважати чужу приватну власність, якщо в його кімнату заходять без дозволу? Так, коли мова йде про трирічку, це звучить смішно, а як щодо підлітка? Якщо не позначати кордони поступово, в один момент може виявитися запізно. І себе, і дітей потрібно привчати якомога раніше.


Тактильні кордони



Created by prostooleh


Поки ви мама немовляти, ви 100 % належите дитині. Однак, вже в півтора-два роки важко витримувати всі ці повзання, перелазіння та стрибання по мамі. Не дивно, що мамі іноді хочеться забитися в куточок, і щоб ніхто не займав. Важливо не мовчати та не накопичувати ці почуття. Потрібно окреслити межі. Можна посидіти в мами на ручках, але не можна стрибати по мамі й хапати за волосся.

Тіло кожної людини — це її діло. І це нормально, заборонити робити з ним те, що вам не подобається. Гірше навчити дитину терпіти, якщо з її тілом робитимуть щось проти її волі.


Територіальні кордони



Created by freepik


Емоційний ресурс молодої мами потрібно постійно відновлювати. І для цього потрібне спеціальне місце. Кімната, наприклад, або невеликий куточок у ній. І всі мають знати, що це мамине місце і там діють мамині правила.

Але подбайте й про те, щоб і дитина мала таке місце. Якщо немає можливості виділити окрему кімнату, запропонуйте дитині побудувати халабуду.


Вам може сподобатися наша стаття на цю тему «Секретне місце для маленьких мрійників: кращі ідеї дитячих будиночків».


І в цих місцях мають бути свої правила, які будуть поважати всі члени родини. В дитячій кімнаті можна клеїти наліпки на шафу, а в кімнаті батьків — ні. Перш ніж зайти в кімнату до когось, варто постукати.

Таким чином ви зможете захистити своє приватне життя і дасте дитині зрозуміти, що теж поважаєте її власний простір. Малеча навряд чи оцінить це, а от підліток, який буде впевнений в тому, що ви не зайдете в його кімнату без дозволу, не будете порпатися в його речах, — довірятиме батькам. Такі прості правила допоможуть зберегти взаємоповагу між батьками та дітьми.


Словесні кордони



Created by senivpetro


Трирічка влаштовує істерику, бо не хоче відпускати маму. Мамі необхідно зустрітися з подругами, відпочити та поновити емоційний ресурс. Піддатися істериці та залишитися вдома — найгірший варіант, адже спустошена та, будемо відвертими, роздратована мама не може дати малюку необхідне тепло. Тож треба йти. Аде сидіти з філіжанкою кави та карати себе через те, що «покинула свою зірочку в сльозах, а сама розважаюся», теж не краща стратегія. Ви ж не залишили дитину саму вдома. Немає нічого поганого, якщо дитина залишиться з татом. Гірше мовчати, коли хтось порушує межі вашого особистого простору.

Ви маєте повне право сказати «ні». Головне — пояснити, чому «ні». «Мама втомилася і теж хоче відпочити», «Ні, не можна вилазити мамі на руки, коли вона їсть», «Ні, ти не можеш заходити, коли я в туалеті. Ти можеш зачекати за зачиненими дверима, або ж погратися з татом. Це ж веселіше».

Ідеальних мам не існує. Є достатньо хороші. І цього вистачить.


Чужі кордони



Created by freepik


Ми вже трохи говорили про те, що для того, щоб навчити дитину поважати чужі кордони, треба так само ставитися й до її меж. Це саме стосується й інших членів родини. Якщо тато не дозволяє дитині брати свій телефон, то і вам не слід давати його «поки тато не бачить».

Якщо у вас двоє або більше дітей — прослідкуйте, щоб між ними також була взаємоповага. Брати і сестри можуть сваритися, сперечатися й це нормально, але важливо поважати особистий простір одне одного.


Вам може бути корисною наша стаття «Топ-поради батькам, як налагодити відносини між братами і сестрами».


Право на власну думку



Created by freepik


Немовля не в змозі обирати в чому йти на прогулянку, і чи йти взагалі. А от дворічка вже може сказати який із запропонованих вами светрів вдягнути. Їсти кашу чи суп, взяти з собою в ліжечко зайчика чи слоненя. Якщо батьки все вирішують замість дитини — що вибрати, як діяти, куди йти, якщо критикують її ідеї, то дитина стає безпорадною, безвідповідальною та не розуміє особистих кордонів.


Хочете дізнатися, чи ви порушуєте особисті кордони вашої дитини? Пройдіть наведений нижче тест. За кожне «так» ставте собі 1 бал.

  1. Ви часто вдягаєте та роздягаєте дитину старше 3-х років?
  2. Ви часто переодягаєтеся при дитині?
  3. Ви самостійно сортуєте одяг та іграшки, з яких дитина виросла?
  4. Ви обговорюєте особисте життя дитини з рідними та друзями (хвороби, комплекси, перше кохання)?
  5. Ви обговорюєте приватне життя дитини зі сторонніми людьми в присутності дитини?
  6. Ви часто даєте поради дитині про її зовнішній вигляд, друзів, поведінку без її прохання?
  7. Ви наполегливо розпитуєте дитину про її приватне життя — друзів, подруг?
  8. Ви часто розповідаєте дитині про своє особисте життя (справи, друзів, подруг, роботу), навіть якщо дитина не зацікавлена?
  9. Ви часто наполягаєте на тому, щоб дитина з’їла певну страву, вдягла певний одяг, зробила саме те, що ви сказали?
  10. Ви приймаєте рішення самостійно, навіть якщо дитина сама може вирішити?


Якщо у вас менше 3 «так» — ви правильно позначили кордони як свої, так і дитини.

Якщо у вас 4–6 «так» — спробуйте більше довіряти своїй дитині. До речі, у вас є хобі?

Якщо у вас 7–9 «так» — ймовірно у вас певні проблеми з визначенням та дотриманням кордонів. Або ви живете інтересами дитини, або ж нав’язуєте дитині чужу роль. Перегляньте статтю та відкорегуйте кордони.

Якщо у вас 10 «так» — це просто катастрофа. Ваші відносини з дитиною потребують негайної зміни. Можливо слід звернутися до психолога.


Уміти вибудовувати кордони — це історія не про бажання відгородитися від дитини. Це про те, як навчити малюка поважати батьків, розуміти їхні інтереси і потреби. А для батьків — це самостійність дитини, повага до її особистого простору.





Підпишись на щотижневу програму від "Діти в місті"


Пошук